Легенда про Світязь (за Адамом Міцкевичем)

Колись у цих краях гомоніло пишне місто володаря Тугана. Тяжкі були часи, частими – побоїща. І ось прокотилася нова тривога – на землі туганового побратима – князя Мендога – рушило вороже військо. Туган збирає хоробрих воїнів, сурми трублять похід і вірна дружина вирушає в дорогу.

Вже за ворітьми князя спиняє лиха думка: рідне місто лишається без оборони! Повертається він і оповіщає про це своїй дочці. Та вона відмовляє батька і просить його допомогти Мендогу. Настає тривожна ніч – і ворог підступає до міста. Гримить таран, падає брама, ллється кров. У відчаї беззахисна княжна звертає погляд до неба: "Як не втекти нам від лютої кари – нас захисти перед нею! Громом убий із високої хмари чи заховай під землею! ". І місто запалося, а на його місці утворилося озеро. Білими купавами зійшла на ньому непорочна дівоча краса. Розгарячілі вороги заходилися квітчати ними бойові лати, та всяк, хто сягав у воду за чарівною квіткою, падав, убитий страшною хворобою…